Iryna Brunova-Kalisetska

Коли психолог береться за щось нове — це страшне, я вам скажу:)
я тут в рамках індивідуального подолання навколишнього ̶п̶и̶з̶д̶е̶ц̶а̶,̶ ̶р̶е̶в̶а̶н̶ш̶у,̶ суспільного нарешті втілила мічьту (завдяки Roman Koval таElizabeth Koval. бо надихнули кожний в свій спосіб) — пішла вчитися грі на барабанах. ну тобто. я з дититнства обожнюю різні синкоповані ритми, тато зі своїм джазом, музична школа, бальні танці з латиною і всьо такоє. Я тільки довго не могла вирішити — співати, грати чи танцювати. Короче, барабани.
Але під час виконання домашніх завдань (всьо по-дорослому) несподівано почала відкривати про себе щось дуже нове.
1. Мені важко більше 2 хвилин тримати один ритм. Скушно стає. Навіть улюблені синкоповані. Я тут повний холерик як була, так і залишаюся.
2. Пам’ятаючи настанови вчителя, намагаюся грати як процес, а не як швидкий результат. Тобто я певно сподівалася, що то буде виплеск емоцій. А то геть навпаки зосередженість на дуже монотонній вправі. Такий дзен, якого мені ще досягати і досягати
3. Танець, спів чи гра на мелодійному інструменті — це певний малюнок. А драм — це основа. Я завжди звертаю увагу в першу чергу на малюнок. А тут треба вчитися закладати основу.
Крім того, порівняла нашу групу в листопаді, де вперше брала участь у такій вправі, але з людьми, з якими довго займаєшся спільною конфліктологічно-миротворчою справою, з групою випадкових людей, що зібралися на початковий курс. Відчуваєш тілом, наскільки спільним може бути ритм співзвучних людей в дуже інтелектуальній справі, і наскільки важко в колі людей, що бачать один одного вперше. Пару таких інсайтів про групові стосунки, аха, про те, як чують і слухають люди один одного, і чи сприймають спільний ритм як спільну відповідальність.
провайдер відкриттів — https://www.facebook.com/ChutnoSchool/

Запись опубликована в . Закладка ссылка.